Шекспір і гуманоїди: вдалий початок ювілейного фестивалю
Режисер: Александру Василаки
Актори: Євгеній Матковський, Ігор Гуцу, Інна Хоненко, Александр Кичук, Артем Оляку, Даніель Харет, Денис Димитриу, Денис Перев, Еміліан Крецу, Микола Незлученко, Михай Зубку, Ніна Ермичой, Ольга Косницер, Яна Лазар
Театр: Кишинівський театр ім. А.П. Чехова
Прем'єра: 1.10.2010
Як відомо, з 1 жовтня у Львові розпочався міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев» – цього разу вже десятий за рахунком. Зовсім не дивно, що перша з вистав була за мотивами Шекспіра. Однак коли актори вийшли на сцену, глядачі відмовлялись вірити що ось це – Шекспір.
Незвичайне бачення класика та його п’єси «Сон в літню ліч» до Львова привіз Кишинівський державний російський драматичний театр ім. А. П. Чехова. Ні, з текстом вони не надто експериментували – це був Шекспір майже слово в слово, з деякими лише змінами та доданими репліками, які тільки збільшували дотепність вистави. Але яку зовнішню форму вони для цього обрали!
Уявіть собі сцену – біла підлога і чорні стіни. З декорацій – лише велика скриня, яка з’являлась в епізодах з ремісниками. Всі герої повністю одягнені в біле, при чому цей одяг, пошитий з матеріалу – чогось середнього між латексом і цератою (на жаль, не вдалсь дізнатись, що це насправді), робить їх схожими на прибульців: великі голови (також замотані у цей матеріал), довгі пальці, гіперболізовані животи у чоловіків і груди – у жінок, білі обличчя... Часом здавалось, що це на якійсь далекій планеті ставлять п’єсу відомого класика, і аж ніяк не у Земному Львові. Ремісники були одягнені не так потойбічно, від їхніх костюмів радше віяло карнавальним гротеском, але переважав також білий колір. Яскравість у це монохромне царство вносили тільки кольорові порошки, які розсипали Оберон та його помічник, маленький ельф Пек, зачакловуючи інших персонажів. До речі, про Пека: це, мабуть, був найбільш гротескний персонаж. Акторка, що грала його, часом, здавалось, переходила межу дотепності – Пек у її виконанні радше був схожий на карлика з певними хворобами розвитку, але аж ніяк не на ельфа у класичному розумінні. Одначе зал все одно сміявся. Та найсмішнішими були сцени з ремісниками – вони зіграли свої ролі на славу.
– «Несподівано»; – «Сміливо»; – «Я сміялась до сліз!» – з такими словами глядачі виходили із залу. Мабуть, це саме те, чого хотіли досягнути актори – розсмішити та здивувати своїх глядачів. Їм це, безсумнівно, вдалось. А крім того, вони ще раз довели, що, окрім канонічного, Шекспір має ще багато-багато прочитань.